December 27th, 2013

Вышла моя статья на украинском

«Именем Закона» — еженедельная газета МВД Украины, «Моменты» — ежемесячное к ней приложение

«Моменти» №11 [«Іменем Закону» №48 [5902]]. 28 листопада 2013. С.12-13.

Чи кувався в СРСР фашистський меч?

Завдяки книжці Юрія Дьякова й Тетяни Бушуєвої під кричущою назвою «Фашистський меч кувався в СРСР. Червона Армія і рейхсвер. Таємне співробітництво. 1922–1933. Невідомі документи», уявлення про СРСР як кузню гітлерівської армії перетворилося чи не на панівну думку. Тим часом уже сама назва книжки викликає сумніви в сумлінності авторів. 1922–1933 роки – це час Веймарської республіки, а Гітлер прийшов до влади лише 1933 року. Жоден із наведених у книжці документів не свідчить про допомогу Сталіна Гітлеру і НСДАП. Звідки ж узявся «фашистський меч», нібито викуваний сталінськими ковалями?

Передісторія питання

Якщо Німеччина на початку XX століття за рівнем промислового розвитку посідала друге місце в світі (після США), то Росія була відсталою аграрною країною. За час Першої світової війни Німеччина виробила 47,3 тис. бойових літаків, Росія – лише 3,5 тисячі. Ще гірше було з танками. Цей вид озброєнь у дореволюційній Росії не виробляли взагалі. Перший вітчизняний танк «Борець за свободу тов. Ленін», скопійований з трофейного французького «Рено», був випущений 31 серпня 1920-го і започаткував серію з 15 машин, узятих на озброєння РСЧА в травні 1921 року. Після цього в радянському танкобудуванні настала пауза аж до літа 1927 року. У Німеччині ж, починаючи з жовтня 1917-го, було випущено 20 важких танків A-7V, які взяли участь у боях Першої світової війни, а також кілька дослідних зразків інших моделей.Тож кому в кого слід було вчитися?

Версальський договір від 28 червня 1919 р. накладав на переможену Німеччину жорсткі військові обмеження. Німецька сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. осіб, заборонялося мати на озброєнні важку артилерію, танки й військову авіацію. Серйозних труднощів зазнала й Радянська Росія, що перебувала в міжнародній ізоляції. У цій ситуації 16 квітня 1922 р. під час Генуезької конференції Німеччина й Радянська Росія підписали Рапалльський договір. Він не містив військових статей, але основи для взаємовигідного радянсько-німецького співробітництва в цій галузі були очевидні. Німцям необхідні були полігони, де можна випробувати танки й літаки подалі від пильних очей переможців, ми ж потребували німецького досвіду виробництва й застосування сучасних видів озброєння. У результаті в середині 1920-х років на радянській території були створені авіаційна школа в Липецьку, танкова – в Казані та дві аерохімічні станції (полігони) – під Москвою (Підосинки) та в Саратовській області (під Вольськом).

Авіаційна школа в Липецьку

Угоду про її створення підписано в Москві 15 квітня 1925 року, а вже влітку школа була відкрита для занять з підготовки льотного складу. Очолювали її німецькі офіцери: у 1925–1930 рр. – майор Вальтер Штар, в 1930–1931 рр. – майор Максиміліан Мор, в 1932–1933 рр. – капітан Готлоб Мюллер. Викладачами льотної справи також були німці – спочатку лише двоє, потім їхня кількість істотно зросла, а загальна чисельність постійного німецького персоналу сягнула 60 осіб. Від нас у школі був помічник керівника, а також 20 осіб аеродромної обслуги. До того ж, як обумовлювалось в угоді, витрати на їх утримання німці брали на себе. Радянська сторона забезпечувала охорону об’єкта, платили ж за це німці. А ще вони повинні були оплачувати роботу радянського лікаря, що обслуговував авіаційну школу, а також привезти з собою все необхідне санітарне обладнання. Відповідно до угоди ми надавали аеродром у Липецьку, а також повинні були виконати «роботу щодо будівництва приміщень для авіаційної школи, перебудови чи відновлення складів і квартир». Однак оплачувалася ця робота німецькою стороною. «Літаки, все необхідне для авіації та інший потрібний для влаштування аеродрому і складів матеріал» надавали німці за свій рахунок. На них були покладені й усі транспортні витрати.

Collapse )