На території західних областей у січні-квітні 1946 р. було розміщено понад 3500 гарнізонів регулярних військ, не рахуючи завжди присутні війська НКВС, а також 3593 гарнізони, сформовані з винищувальних батальйонів. Цими силами владі вдалося заблокувати всі без винятку села і перекрити доступ до них повстанців. Останні пережили надзвичайно важку зиму, ведучи виснажливі бої з переслідувачами. Однак «велика блокада» не зламала їх. Виконуючи наказ командування УПА, командири територіальних частин повстанської армії і місцеві проводи ОУН перейшли до дій дрібними групами із засідок. Внаслідок цього великі військові операції проти УПА втратили сенс. За 1946 р. було зареєстровано 1619 повстанських акцій — диверсій на транспорті і в промисловості, нападів на адміністративні установи, на військовослужбовців, партійних працівників і активістів тощо. Радянська пропаганда навіть у перші повоєнні роки за інерцією називала повстанців українсько-німецькими націоналістами. Пропагандисти не могли знайти раціонального пояснення поведінці людей, які під час «великої блокади» були ізольовані від сіл і сиділи у неопалюваних схронах без руху, тому що сніг видавав сліди спостерігачам з літаків, що баражували над зимовим лісом. Чим керувалися вони, коли не здавалися владі? Адже влада неодноразово оголошувала амністію для тих, хто з’явиться з повинною. Інформуючи ЦК КП(б)У про ситуацію в західних областях, міністр внутрішніх справ УРСР Т.Строкач 28 травня 1946 р. у черговий раз заявив, що націоналістам завдано «вирішальної поразки». Цього разу, однак, він змушений був додати, що повстанці і підпільники, котрі залишилися в лавах визвольного руху, є націоналістами-фанатиками, які вирішили боротися з радянською владою до кінця. Що давало їм силу для боротьби у подібних умовах? Є таке свідчення дружини Р.Шухевича: «У сорок п’ятому перед арештом я бачилась з Романом. То було під цвинтарем Личаківським у Львові. І кажу: “Слухай, та ви нічого не маєте. Ви без машин, без нічого, та вони вас всіх вистріляють, вилапають”. Він каже: “Ти знаєш, як я тебе люблю. Але Україну — більше як тебе”». (Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Київ, 2005. С.31–32) Примерный перевод: На территории западных областей в январе-апреле 1946 года было размещено свыше 3500 гарнизонов регулярных войск, не считая присутствующих войск НКВД, а также 3593 гарнизона, сформированных из истребительных батальонов. Этими силами власти удалось заблокировать все без исключения сёла и перекрыть доступ в них повстанцев. Последние пережили чрезвычайно тяжёлую зиму, ведя изнурительный бой с преследователями. Однако «великая блокада» не сломила их. Выполняя приказ командования УПА, командиры территориальных частей повстанческой армии и местные проводы ОУН перешли к действиям мелкими группами из засад. Вследствие этого большие войсковые операции против УПА утратили смысл. За 1946 год было зарегистрировано 1619 повстанческих акций — диверсий на транспорте и в промышленности, нападений на административные органы, на военнослужащих, партийных работников и активистов. Советская пропаганда в первые послевоенные годы по инерции называла повстанцев украинско-немецкими националистами. Пропагандисты не могли найти рационального объяснения поведению людей, которые во время «великой блокады» были изолированы от сёл и сидели в неотапливаемых схронах без помощи, потому что снег выдавал следы наблюдателям с самолётов, которые барражировали над зимним лесом. Чем руководствовались они, когда не сдавались власти? Тем более, что власть неоднократно провозглашала амнистию для тех, кто явится с повинной. Информируя ЦК КП(б)У о ситуации в западных областях, министр внутренних дел УССР Т.Строкач 28 мая 1946 года в очередной раз заявил, что националистам нанесено «решающее поражение». В этот раз, однако, он смущённо добавил, что повстанцы и подпольщики, которые остаются в рядах освободительного движения, являются националистами-фанатиками, которые решили бороться с советской властью до конца. Что давало им силу для борьбы в подобных условиях? Имеется такое свидетельство жены Р.Шухевича: «В сорок пятом перед арестом я говорила с Романом. Это было под кладбищем Личаковским у Львова. Я говорю: “Слушай, да вы ничего не имеете. Вы без машин, без ничего, да они вас всех перестреляют, поймают”. Он говорит: “Ты знаешь, как я тебя люблю. Но Украину — больше чем тебя”».